День пам’яті жертв Голодомору в Україні відзначають щороку в четверту суботу листопада. Цей день вшановує пам’ять мільйонів українців, які загинули внаслідок штучного голоду, організованого радянським режимом у 1932-1933 роках. Це був один із найтрагічніших періодів в історії України. Вшанування пам’яті відбувається з символічним запаленням свічок у домівках та на публічних заходах.
Офіційна статистика
Згідно з офіційними підрахунками, від Голодомору загинули близько 4 мільйонів українців, 31% з яких - діти до 10 років. Через голод не народилися ще близько 600 тисяч українців. Ця статистика є підтвердженням масштабності та руйнівної природи подій 1932-1933 років.
Інформаційна війна завжди існувала, тому ми спробуємо вияснити, як англомовні медіа висвітлювали Голодомор в Україні, адже світова спільнота здатна суттєво впливати на перебіг подій.
У 1930-х роках декілька провідних західних газет привернули увагу до Голодомору в Україні, хоча інформацію поширювали під суворою цензурою і значним тиском з боку Радянського Союзу.
Одним із перших журналістів, який написав про катастрофу, був Гарет Джонс, чиї репортажі вийшли 29 березня 1933 року в американській газеті New York Evening Post та інших виданнях. У цих публікаціях Джонс описував вражаючі свідчення про голод у сільських районах України, де, за його словами, люди вже були змушені їсти залишки їжі зі смітників, щоб вижити.
«Everywhere was the cry, «There is no bread; we are dying». This cry came to me from every part». «Скрізь лунало: «Немає хліба, ми вмираємо». Це кричали мені з усіх куточків».
«In one of the peasant’s cottages in which I stayed we slept nine in the room. It was pitiful to see that two out of the three children had swollen stomachs». «В одній з хатин, де я зупинявся, ми спали дев’ятеро в одній кімнаті. Було боляче бачити, що у двох із трьох дітей були здувши животи».
Джонс був одним із небагатьох, хто мав можливість побачити ситуацію на власні очі, однак його свідчення активно заперечували інші кореспонденти, зокрема Волтер Дюранті з The New York Times. 31 березня 1933 року Дюранті опублікував статтю, в якій применшував масштаби трагедії, описуючи голод як «харчовий дефіцит», що серйозно перешкоджало формуванню громадської думки на Заході.
«There is no actual starvation or deaths from starvation, but there is widespread mortality from diseases due to malnutrition». «Немає реального голоду чи смертей від голоду, але є широка смертність від хвороб через недоїдання».
Канадська журналістка Ріа Клайман висвітлювала події у Toronto Evening Telegram. Її стаття від 16 травня 1933 року описувала, як українські селяни буквально харчувалися травою, бо зерно вилучили для експорту. Ці репортажі створили фундамент для майбутніх спроб пояснити світові масштаб цієї трагедії.
«In the villages of Ukraine, men, women, and children are seen eating grass and weeds just to stay alive, as their grain is taken away and sent abroad. This famine is not just a natural disaster — it is a deliberate policy to break the spirit of the Ukrainian peasants. The fields lie barren, but the people are not allowed to keep their harvest». «У селах України чоловіки, жінки і діти їдять траву та бур'яни, щоб вижити, оскільки їхнє зерно забирають та відправляють за кордон. Цей голод – не просто природне лихо, а цілеспрямована політика, спрямована на злам духу українських селян. Поля лишаються необробленими, але людям заборонено залишати врожай для власних потреб».
Опублікована в Manchester Guardian Малкольмом Маггеріджем у 1933 році серія статей викликала обурення, відкривши світові реальність, яку намагалася приховати радянська влада.
«The peasants in Ukraine are saying: «There is no bread; we are dying». «Селяни в Україні говорять: «Немає хліба; ми помираємо».
«The Soviet government has imposed starvation on its own». «Радянський уряд нав’язав голод власному народу».
Ці матеріали, історична правда, не тільки відкрили світові правду про Голодомор в Україні, але й сприяли тривалому міжнародному обговоренню ролі світової спільноти в протистоянні радянським репресіям.
Вивчення англійської мови допоможе вам розширити кругозір. Багато історичних фактів, гіпотез та тверджень публікуються виключно англійською мовою. Щоб детально дослідити певний етап історії України, потрібно проаналізувати різні джерела інформації.
Завдяки зусиллям української діаспори, яка невпинно боролася за правду про Голодомор, вдалося залучити міжнародну увагу.
Багато істориків, зокрема Роберт Конквест, автор відомої книги «The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine» (Жнива скорботи), 1986, відкривали світові правду про Голодомор.
Конквест досліджує причини, перебіг і наслідки штучного голоду, організованого радянською владою під керівництвом Йосипа Сталіна.
Книга Енн Епплбаум «Red Famine: Stalin’s War on Ukraine» (Червоний голод: Війна Сталіна проти України), 2017, досліджує Голодомор як свідомо сплановану кампанію знищення українського народу радянським режимом.
Епплбаум аналізує причини, які привели до голоду, зокрема колективізацію, репресії проти селянства та прагнення Сталіна придушити українську ідентичність та національний опір.
Окремо, хочеться розповісти про Джеймса Мейсі – американського історика й дослідника, який присвятив значну частину своєї кар’єри дослідженню Голодомору в Україні. Він став одним із перших західних науковців, хто наполягав на визнанні Голодомору геноцидом. Мейс був основним автором у звіті Комісії Конгресу США з розслідування Голодомору, опублікованому у 1988 році, де документально підтверджувалося, що Голодомор був цілеспрямованим актом знищення українського народу. Мейс публікував свої статті в іноземних медіа, та вів колонку в українській газеті «День».
Голодомор не лише завдав жахливих втрат життю та культурі України, але й залишив глибокий слід у колективній пам’яті народу.
Сьогодні Голодомор вшановують як символ стійкості українського народу та його прагнення до свободи та незалежності.
